УЧНІВСЬКІ ВІРШІ

І БУДЕ РАДІСНО…

Яке красиве синє небо!
Які пташки, зелений гай!
Все це у нашій Україні –
Ти подивись та заспівай.
Невже в один жахливий день
Всього цього може не стати?!
Ворожа сторона вже йде
І хоче знищить наші хати.
Війна вже тут, у нас в країні.
І я молюся небесам,
Щоб це скінчилося, я вірю:
Засяє злагоди краса!
Я вірю: люди схаменуться
І скажуть разом: «НІ ВІЙНІ!»
Хай очі мамині всміхнуться,
І буде радісно мені.
Хай батько, що нас захищає
У цій безжалісній війні,
Прийде додому переможцем,
І буде радісно мені!

Передерій  Ганна, Гімназія №9
***
Як щиро діти люблять Україну,
цвітіння нив і щебет соловя.
Вони не хочуть втратить Батьківщину –
Це українська з діда-прадіда земля.
        На цій землі зростали всі в любові.
        Батьки навчили шанувати рідний край.
        Та де взялась біда у ріднім домі? –
        Розбрат хтось сіє і відчай.
За що це все? Навіщо ці страждання?
Адже всі люблять рідний дім.
Хіба знайдуть тим вчинкам виправдання
Оті, що продають його усім?
        Не знайдуть – ніде вже шукати…
        Усе, що можна, продано давно.
        Тепер світами будете блукати?
        Не шанували ж те, що вам дано!
Посади продавали, наче цукор,
багато обіцяли. – Все дарма?
Спиніться, схаменіться, ви ж бо люди.
Та й України іншої ніде нема. 
       Не думайте, що ці слова – прокляття.
       Скоріш це заклик, щоб уберегтись
       Від нинішнього жаху і безладдя.
       Благаю, Україно, не корись!  
Живи, тримайся, квітни у любові,
Будь сильною на зло всім ворогам.
Нехай щодня лунає українська мова
І кожен день приносить спокій нам.
Бедюх Е., ЗОШ №20 
***
Я вже не повернусь до тебе, мамо,
Бо я заснув тим вічним сном…
Здається, ще й не жив, але смертельна рана
Уже крізь мене проросла терном…

    Я не один такий лежав в окопі.

    Я не один життя своє віддав.
    І полягли нас там  вже сотні!..
    А перед сном твою я пісню пригадав.
Згадав, як ти її співала
І колисала ввечері мене,
Як ніжно ти до мене промовляла…
«Невже ще мить – і все мине? –
    Подумав я, і віченьки закрились. –
    Пробач, матусенько, … не зміг».
    Ще я згадав, як на пероні ти дивилась,
    Твої вуста згадав й на землю ліг.
Не знаю я, коли до тебе звістка прийде,
У ріднім домі горе розведе.
Але я вірю: все ж те сонце зійде,                                                                
Те сонце волі золоте!                                                                        
     Зі мною залишаються навіки                                            


     Твій погляд, ніжні руки і вуста.
  І ти не забувай свойого білочуба.                                                                                                  

     Напевне, доля вже моя така.
Я смерті за Вкраїну не боюся.
Це краще, ніж померти у царя рабом.
Я більше не вернусь, моя матусе,
Бо вже заснув солдатським вічним сном. 

Елеонора Бедюх, ЗОШ № 20


****
Зимовий спокій оповив наш край.
Ввірвався новорічними дивами.
До неба руки простягни і загадай,
Щоб друзів ми не звали ворогами.
Були здорові рідні і близькі.
Спокійний сон що бережуть твій нині.
І мир на Богом  дареній  Землі
Щоб був. Щасливі ми на Україні!
До серця руку приклади і загадай.
Героїв наших береже Марія…
Прошу тебе ,Святий, я , Миколай.
Хай  мирним снігом припорошиться країна!
Ти ,Боже ,кажеш : «Мрії не з проста
мають таку ідеологію збуватись.»
Так от,я так бажаю,щоб війна
Була у тих,хто до війни завзятий.
Ми українці - щедрі й вільні.
Ми духом сильні,ми – козацький рід!
І кричимо всім «Слава Україні!»
Бо всі ми,друзі - Батьківщини цвіт!
Я напишу листа діду Морозу.
І обійму усіх своїх братів.
І буде у нас щастя повні вози,
Бо Україна – героїня наших днів.
                                                                     Васюкова Катерина, ЗОШ №6

ПЕРШИЙ ЗИМОВИЙ ВІРШ

Упала перша паморозь на віти,
Зав’яв давно останній той листок.
Зав’яли вже давно осінні віти,
Та іній вчора вкрив старий місток.

Холодний вітер залітає в вікна,
Сумують вОрони, присівши на дахах.
Дерева машуть голими гілками,
Немає вже стрижів на проводах.

Став світ пустий, чогось не вистачає.
Писати важко вже стає мені.
Про що писати? Нічого немає!
Чомусь вже не складаються пісні.

І в прозі вже нічого не напишеш,
Немов туман всі навички накрив.
Але вірші ще в мене залишились,
Я для віршів завжди знайду порив…

Яка прекрасна у цей час природа:
Холодна хоч, а все-таки краса.
Природі цій усі співають оди,
Всіх зачаровують ці справжні чудеса.

Багато є письменників на світі,
Одною з них хотіла б стати я.
Упала перша паморозь на віти,
Вона мені натхнення принесла. 
Филиппенко Софія, Мелітопольська гімназія №19
***
Моя країна – Україна
Навіть у Бога то перлина.
Україна – друга мати
Вчимось її поважати.
Моя Батьківщина -  то гарний, щирий ранок мій.
Тут і родина, й горобина,
Й солдату поклик на двобій.
Христина Вахно, ЗОШ №22

УКРАЇНА
Україна – часточка мене,
Різнокольорова квітка степу,
Хай недоля світ твій обмине,
Ходячи дорогами вертепу.
Ти – великий ізмарагд,
Скіфська пісня ти поганська.
Коні носять по парах
Моє золото циганське.
Діана Сеїтова, ЗОШ №22
Осінь
 Як списати осінь?
Золота – без краю,
Лист останній досі
З гілки не злітає.
Осінь… Яке слово!!
Тихе й тріпотливе
Первачкам - обнов а
Дуже вибаглива.
 Банти і портфелі –
Все то – не дрібниці.
Зникли каруселі,
казки-медівниці. 
Осінь….  Ось у вирій
Лебеді із казки
Неспішно, понурі,
Із чиєїсь ласки
Мляво відлітають 
Де та Україна?
Що застанемо,коли
Вернемо  з чужини?
Катерина Вишнева-Ільїна, ЗОШ №22

«Ой, не ходи, Грицю»
Сиділа Маруся
та пісні складала :
Ой , не ходи , Грицю,
Та на вечорниці,
Бо на вечорницях
Дівки – чарівниці.
 
І сьогодні сидить вона,
Сидить та співає,
Бо чує: у серці
знов  тривога грає.
 
Чути у Донецьку
Тупіт ніг чужих.
Життям молодецьким
Важить знов жених.
 
Знову тій Марусі
Пісню ту співати
Та з-під Маріуполя
Ладо виглядати.

Євгенія Брицина, ЗОШ №22

МОРОЗОВ СЕРГІЙ, ЗОШ №7

Голодомор
Яскрава свічка гине теплим жаром,
Стоїть свідоцтвом смерті на землі
І в темному вікні дзвенять примари,
Мов мертві затонулі кораблі
В трояндах захололих від спокою,
Жевріють тихі очі повісток
Ой, як знущалась доля над тобою
Мій дорогий розстріляний народ!
Як смертю невідверную блищали
Хвилини льодового півжиття!
Як матері відважно захищали
Останнє з десяти своє дитя…
Чи нишком на пекельному вогні
Його варили з сіллю в казані…
Хіба це люди? Люди це чи звірі?
Хто їх довів до цих страшних висот?
Й не віриться, таких мук непоправимих
Переніс безсмертний мій народ.

***
Якось родився хлопець на імʼя Тарас.
Він  відомий кожному із нас
Звичайно ж, це - Шевченко – наш Кобзар,
Це наш поет, пісняр.
Він вірші добрі написав,
Також картини малював.
Кобзар робив це без утоми.
Було це двісті років тому.
Це в школі ми усе вивчаєм,
Про Кобзаря не забуваєм.

***
Люблю зимою я играть:
Снежками в друг друга кидать,
Слепить снеговика большого –
Чтоб выше взрослого любого;
Спешу на горку я бегом,
Чтоб в санях съехать с ветерком,
Затем домой нас всех зовут
А мы : «Мам, можно пять минут?»
Насквозь я мокрый прихожу,
Сушить одежду положу,
Хватаю чай, бегу под одеяло,
Чтобы болезнь не приставала.
А завтра будет – еще лучше!
Только надену что-то суше.
И станем снова мы играть.
Опять! Опять! Опять!

КРАСІНА ІРИНА, ЗОШ №7

О, моя мила земля!
Я так тебе полюбила,
Як справжня донька твоя.
І памʼятати завжди буду
Твої розлогі степи,
Куди не поглянь – повсюди
Льону блакитні квіти.
Вранці із сонечком встаєш,
Тихо, лиш пташка співа.
Вийдеш на вулицю, глянеш –
Все навкруги ожива.
Ну, як цю красу не любити?
Як її не берегти?
Як можна землю цю вбити,
Де народився ти?
Тоді вже краще лежати
В землі цій на спомін вікам
І більше ніколи не вставати,
Сонця не бачити там.
І все ж краще в серці леліяти
Любов до своєї землі,
Про славне майбутнє мріяти,
Що бачиться поки вві сні…

***
Україна- єдина країна!
Не знищить її ніяка війна
.
Нероздільна наша Батьківщина
.
Для народу,  як рідна мати вона.
На ній ми
закохуємось,
 
ненавидимо, любим,
Чекаєм в печалі весни
.
Та завжди щасливими будем.
Не руйнуйте цього щастя , о люде,
Навіщо ви спричинили цю війну
Чом розум до вас не прибуде?
Та все ж маю віру свою.
Бережіть Україну
Рідну землю свою,
Як рідну хатину
І кохану матір свою.


***

Чому? Чому любов моя невзаємна?
Чому не скажу йому кохаю?
Чому життя моє нікчемне?
Доле, твого суду я чекаю.
Але ж, я сильна,
Я ці страждання зможу подолати.
Доле, до тебе я прихильна.
Та все ж, дай знов любов мені пізнати!
Вечірня зірка вже всміхається мені,
Але я не можу як завжди спокійно спати
Він приходить до мене увісні
Мені радісно, хочеться співати.
Чи знов закохалась я навіки?
В почуттях ніжності пливу
Та не можу зрозуміти,
Чи було це наяву?
Так хочеться, щоб все було насправді,
Щоб він сказав «люблю тебе»
Та в цім безладі
Не можу зрозуміти я себе.
Зустріла я цю чарівну постать
Його ніжно-голубії очі
Як завжди намріялась я вдосталь,
Згадую свої заплаканії очі.
Але наперекір своїм стражданням,
Наберусь сміливості я знов
Скажу йому я про своє кохання
І чекатиму у відповідь розмов
Ощасливив він мене, сказав «кохаю»
В душі знов засяяло яскраве сонце,
Як прохала долю, памʼятаю.
Я й не знала, як можуть кохати незнайомці.

***
Я за єдину Вкраїну,
За світлу, щиру, одну.
Радісно усміх зустріну
Та зі щастям весну.
До тебе, Господи, звертаюсь!
Звільни Україну від байдужості злої.
Народе, скажи: «Не цураюсь!»
Скажи: «Не хочу долі такої!».
Лукавих правителів великая зграя,
У змові з невірними людьми
Вкраїну нашу навпіл розпинають,
Не бачучи світла в пітьмі.
Та віру я маю,
Що вільною буде Вкраїна,
Могутньою, сильною
І неподільною.

ВАСЮКОВ ДЕНИС, ЗОШ №7

Дітлахи усі радіють, 
Як приходить морозенько. 
А від першої сніжинки 
Аж заходиться серденько. 
Ліплять бабу на горі,
На санчатах аж літають. 
І у кожному дворі
Діти із батьками грають.
Хлопче, хлопче, подивись!
Дід мороз уже приходить,
Він дарунки нам приніс,
В хоровод усіх заводить.


***
У білих чобітках, у білім кожусі 
Ходить зимонька в полі і в лісі.
Носить зимонька білий мішок,
Трусить з нього на землю сніжок. 
М'яку постіль готує землиці:
квітам, травам і майбутній паляниці.
Під сніжною ковдрою не замерзнуть вони.
Будуть спати до весни.

 Моя мама найкраща у світі!


Моя мама найкраща у світі!
Як люблю я ніжність її рук!
Вона, як сонце в житті світить.
Мама - найкращий в світі друг.
У неї гарні очі, у неї добрий погляд.
І життя, і щастя - вона все мені дала.
І я дуже хочу, і я їй бажаю,
Щоб вона весела, як весна, була!

Намалюю Україну...

Намалюю Україну,
Намалюю Мелітополь, 
В ньому націй так багато.
Християнські, мусульманські – 
Всі шанують у нас свята.
Намалюю Чорне море
І Азовськеє зображу.
Кримські і Карпатські гори
Всьому світові покажу.
По Донбасу й Запоріжжю
Всі ми, мабуть, мандрували,
Де по їх степах-просторах
Козаки колись гуляли.
Намалюю і столицю – 
Серце неньки-Украни.
Всі ми є брати і сестри, 
Бо країна в нас єдина!

Рідний край

Росте калина край дороги,
А за містом тече ріка,
І лине пісня соловʼїна,
І сонце світить звисока.
Ще змалку в душі засіли
Повага і любов до земної краси,
До рос у траві й дощової краплини,
Й до мелітопольської степової рівнини.
Ти рідна і багата, прекрасна й молода.
Ти, наче рідна мати, запорізька сторона.

Твій друг 

Твій друг віддасть тобі усе:
Цукерку, іграшку і настрій.
Але ні за щось, а просто так,
Тому що він твій друг найкращий.
В житті тобі він допоможе,
Біду і смуток переможе.
Бажаю друга я такого
Всім -  від дідуся і до малого.

Україна

Батьківщина моя! Рідна Україно,
Ти моя мати, я ж – твоя дитина.
Я повік буду тебе любити.
І для тебе лиш добро робити.
Ти колись була у вражому полоні,
Як дрібна комаха на чужій долоні.
І монголи, і татари, й шляхтичі гнітили,
І кати фашистські нас, непереможних, не зламали.
І ось вже ти – держава незалежна,
Я з честю віддаю тобі належне.
Гордо ти стоїш переді мною
І я пишаюся тобою.

Як Пори року в гості приходили

Раз Наталка із Івасем
Грались під калиною.
Завітали до них в гості
Гарнії  дівчини.
Сіли діти коло двору
Та й засумували:
«Ой, навіщо ми чужинкам
 Хвіртку одчиняли?»
Засміялася Весна:
«Я вам радість принесла!»
Посміхнулось Літечко:
«Ось вам сонце, діточки!»
«А ще, - Літо відказало, -
Я снопів вам нав’язало.
Будуть в кожній хаті
Вам столи багаті».
Ось і Осінь підійшла,
Грушок жовтих принесла,
«А ще яблучок скуштуйте,
Медом бджілок поласуйте».
А Зима засумувала –
Нема чого дарувати.
Та Наталочка сказала:
«Гайда з нами на санчата!
Це ж бо ти насипала
Снігу скрізь і всюди.
Навіть біла віхола
Нам за радість буде!»
І з веселим гомоном
Вийшли всі на вулицю.
І ніхто ніколи там
Більше вже не журиться.

***
Звучить сумна мелодія осіння:
Прощається із високості журавлі в ключі.
І бабиного літа павутиння
Все сплутало в повітрі і в моїй душі.
Самотньо мерзнуть пишні хризантеми,
Калюжі пришерхають ніжним склом.
Пожовкле листя,мов прощальні телеграми,
Кружляє і кружляє за вікном.
Читаю осені сумне послання,
І тихий смуток душу огорта.
- А чи приходить восени кохання? -
Так хочется в осені спитать.
Орехова Єва (ЗОШ №11)

Осінній етюд

Хмари вдалено пливуть,
Десь надовго зникло сонце,
Зібралися птахи в путь,
Дощ стукотить у віконце.
Почорнів високий ліс,
По долині віє вітер,
І ведмідь в барліг заліз,
Не прокинеться до  літа.
Вже надходить листопад - 
Он калюжі на дорозі.
Опустів осінній сад,
Ледь живий ще на морозі.

***
Скоро знову заплаче дощем
Ще недавно веселе небо.
Холодніше стає з кожним днем.
Як же буду я , літо, без тебе?

Як я буду без квітів і трав,
Що так сонечко вчора раділо?
Де ти,вересню, їх заховав?
Чи вони у пожежі осінній згоріли?
                                           Пилипович Вікторія (ЗОШ №11)
                                               
***
Осень неожиданно ворвалась,
Принеся холодные дожди,
А казалось,лето не кончалось,
Только "бабье лето" впереди.

Солнца луч,пробившись через тучи,
Заскользил игриво по стене,
Заглянул в нахмуреные лужи
И подпрыгнул на моём окне.

Дождь омыл дома,деревья,крыши,
Свежестью запахло всё вокруг.
Ожила трава,поднявшись выше,
На душе светлее стало вдруг.

В воздухе повисли паутинки,
Тишину нарушил птичий крик,
А деревья,словно на картине,
Примеряют праздничный парик.

Нравится мне осени прохлада
(Мне с тобою,осень, по пути):
Озорная пляска листопада 
И ,когда нечастые дожди ...
Милева И.В., учитель ООШ №4

Їжачок-чарівничок

Жив у лісі їжачок,
Який мав сто колючок.
Колючки були іскристі,
Чарівні і золотисті.
Хто носив ці колючки
Був і дужим і міцним.

Їх побачила сорока 
Чорно-біла білобока.
Розказала всім у лісі:
Зайцю,вовкові,лисиці,
Що у лісі є тваринка,
Має золотисту спинку.

Захотіли звірі ті 
Мати колючки такі,
Щоб нікого не боятись
І ніколи не ховатись.

Це дізнався їжачок,
Зняв колючий піджачок
І сказав усім звірятам - 
І зайцям,і ведмежатам:

- Колючки мої хотіли?
Що ж у мене не спросили?
Я не жадібний їжак.
Вам віддам їх просто так!

Але сила вся не в них -
У колючках чарівних.
Сила в дружбі та добрі.
Пам'ятайте це завжди!

Жив у лісі їжачок
Без чарівних колючок.
Друзів мав цілий "мішок" ...
Ходинов Олег (ООШ №4)

Рідне місто

Восени по небу гуси пролітали,
І мені здалося,коли гелготали,
Тиху-тиху пісню пташину співали,
До мене малої, ніби промовляли.
-Як прекрасно в небі крила розпустити,
Чистого повітря в легені впустити,
Мелітополь рідний добре роздивитись
Зітхнути з полегшенням.Є чим гордитись!
Є озеро,річка,простори усюди,
А ще дуже добрі та ввічливі люди.
У місяці травні сади розквітають,
Солов`ї на гілці весело співають.
Я закрила очі - і ніби миттєво
Гуси підхопили і понесли в небо
Замріяна я за ними ввись полетіла
Й вертатись на землю вже не хотіла.
Раптом мамин голос ніби розбудив:
- Доню, що ти робиш, ходи-но сюди.
Я відкрила очі, в небо подивилась - 
Гуси відлетіли,а я залишилась
Цвігун Владислава (ЗОШ №14)

  Слово Тараса 

(послання всім в українській землі живущим)

Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить
А славні "обранці народу"
Все закликають:
"Будем гарно жить!
збудуємо нову державу
І кожному дамо
Свободу й право!"
А тим часом
Людей в тяжкії ярма запрягають
Щоб ті шукали доброго добра
І знову люд потомлений
День Божий прожива.
Ніхто не бачить і не чує
Або просто очі закрива
На весь цей хаос і безладдя.
А сила грошей можновладців
Усе роста і росте,
Які ті пси ризуться,
За владу воюють,
Обіцянками годують,
І в самих нема.
Та чи довго будуть кати панувати?
Чи стане люд український
Своє щастя обороняти,
За волю,за правду безстрашно постати?
Схаменіться,вражії діти!
Покайтеся Бога ради!
Не дуріте дітей ваших,
Бо ж наші вірні сини України
І так їх дурять!
Тож,об'єднайтеся,брати мої,
Хай запанує правда,воля
На сій землі блаженній новій усюди!

Помазан Андрій (ЗОШ №7)

Моя Україна

Мій рідний край, моя земля,
Мій милий: гай, лани,поля -
Усе це у країні милій,
Що зветься просто Україна.

Шепоче пшениця у полі,
У небі співають пташки
Про те,що Вкраїна завжди зі мною
І в серці моїм навіки
Моя Україна була єдина,
Такою буде завжди.
Знають дорослі і навіть дитина,
Що разом ідем до мети!
Мета ця - мир,любов,добробут,
Нехай панують все життя,
А люди з вірою у Бога
Будують світле майбуття.
Квасова Анастасія, СШ №25

Побажання

"У світі є чеснот багато",-
Учили Мамо нас і Тато.
По-перше,працю поважати.
Задарма хліб святий не їсти.
Збирати тільки свій врожай.
Не зазирати до сусіда,
Не думати,що в нього рай.

По-друге,берегти родину
І в світлу,і в лиху годину,
Шукати порятунку вдома,
А не деінде за кордоном .
Пораду діда не забудь,
Що вдома й стіни бережуть.

По-третє,край свій шанувати,
Не залишати,не продавати чи,
Навіть,просто дарувати ...
І про батьківську мову дбати,
Щоб на поталу не віддати.
І в день, і вночі пильнувати
Від злого ока,  черствої душі.
 Загуменна Анастасія (ЗОШ №11)

Батьківщина моя - Україна

Батьківщина моя - Україна,
Люба ненько, моя сторона.
Простягаю до тебе долоні,
І вдивляюсь у рідні краї.

Наді мною блакитнеє небо,
А у небі летять пташки
Тополь скидає жовте листя,
Покриває доріжи й мости.

Рідний край,моя ти Батьківщина,
Піснею ти зустрічаєш гостей.
Нехай завжди живе Україна
Для любові,добра та дітей!

Слово наше струною озветься
І полине у різні краї.
Українська народна пісня,
Буде жити у серці завжди!
Дмитренко Олена (НВК №16)

Переплутані кольори

Блакитним малюю зебру.
А жовтим фарбую небо.
Червоний-це колір ночі.
А фіолетовий - в кішки очі.
Рожевий підійде для мишки.
А зелений - це ніс дядька Гришки!
Чорні - вуха в слона
Все ... більше фарби нема ..!

Степаненко Аріна (ЗОШ №15)

На захист рідної землі

На фронт двоє товаришів ідуть.
Щоб,як і сотні інших,захищати
Свій рідний край,і в бій вони підуть,
Щоб,як один,свободу відстояти.

Девіз у них такий: "Один за всіх"
І як би вороги не лютували,
Вони накажуть нелюдів таких,
Щоб Батьківщину ви не ображали.

Чередніченко Ілля (ЗОШ №15)

Осінь

Яскрава осінь в Мелітополь завітала,
З собою фарби кольорові принесла,
І,як художник,все розмалювала,
Краси лісам і паркам додала.

 Чудовим пензлем доторкнулася берізка
Та спалахнула сяйвом золотим,
У парку полила дощем доріжки,
Змінила все лиш помахом одним.

Чередніченко Ілля, ЗОШ №15

Україна 

Україно ти моя, Україно,
Кохаю тебе усім Батьківщина!
Знаю,зараз тобі нелегко живеться.
З тобою я серцем,твоя я дитина,
Душею своєю тебе я благаю,
На вічні віки квіти, Батьківщино!
Знай,Україно, я тебе кохаю.
Не покину!
Тримайся, я певна, ти зможеш,
Бо ти - моя Батьківщина!
Горлова Анна (ЗОШ №4)

***
Ти тільки мій!
А ти - моя єдина!
Тепер нас роз'єднає лише домовина
Ти знаєш, ті сотні
Холодних безжальних ночей
Мені не вистачало полум'я
Твоїх чорних очей.
Милоненко Юлія (ЗОШ №4)

Дежавю

Він був гордовитий,
А вона мрійлива
І одна лиш зустріч 
Всесвіт їх змінила
Друзі усміхались,
Бо не розуміли
Що в серцях тих двох
Кохання оселилось
Він був з нею поруч
В радості й печалі
З нею відкривав він 
Надзвичайні далі.
Він - вільний художник
Вона - його муза.
А суспільна думка,
То для них обуза 
Втім любов трагічна
І із часом плину
Згасло їх кохання ,
мов вогню жарина.
Життя розкидало їх
В різнії країни 
Лишилась їх згадка
Про їх почуття
Що вже були приречені
На "вічне забуття" 
Та минали роки
Вона зрозуміла - 
Так,як його - 
Вона більш не любила
Ну а він все має:
Оселю,родину
Та,на жаль, він втратив 
Ту свою, єдину.
Натхнення більш не має
Уже він не малює,
А просто так...
Вн не живе - існує
Тепер зрозумів,що
Без неї немає життя
І серце щемить -
Глаголить каяття
Ось одного ранку,
Їх жадана зустріч:
Знову ти,це марево, або видіння?
Ні кохана,то навепно 
Боже провидіння
Він дав нам час.

Спасибо Бердянску!

Раскрасила осень кроны,
И всех по утрам ветерок.
Я лист пожелтевший трону,
И августа зной далёк...

Но солнце так ласково греет,
И город нам икренне рад.
И каждый надежду лелеет:
"Когда-то вернусь я назад"

Прекрасны аллеи Бердянска
По плитке стучат каблучки.
И мы выбираем подарки
Для тех,кто сейчас далеки.

У порта мы делаем фото - 
Сверкают ночные огни,
Манят на кораблик кого-то,
И в кадре мерцают огни.

Пиратский корабль ожидает,
И "кресло желаний" - для нас,
И каждый о чём-то мечтает,
Усевшись в него тот же час.

В Бердянске мы все не случайно-
Сюда семинар нас созвал.
И вот раскрываем мы тайны,
Чтоб видеть начало начал.

Обсудим права человека,
И вступим с коллегами в спор,
Поймём,как страдает калека,
И вынесем лжи приговор.

Мы все приемлем насилие,
Нам чужда культура войны,
Но хочется выть от бессилия
И боли за судьбы страны.

Нам хочет мира и света,
И мы толерантны вполне.
И все голосуем за это,
И "нет" говорим мы войне!

Пускай в чем-то мы не похожи,
Да разве о том разговор?
Кто старше из нас кто моложе,
Но тут не завяжется спор.

Хотим процветания и счастья
Измученной нашей земле.
Пусть бури,шторма и ненастья 
Исчезнут бесследно во мгле.

Но вот на исходе занятья - 
Пора саквояж собирать.
Коллегам и тренерам нашим
Спешим мы спасибо сказать!

Сентябрь за окном уплывает,
Уносится с листьями вдаль.
Увидимся ль снова,кто знает?
Клубочком свернулась печаль ...
                                                                                           Милева И.В., учитель ООШ №4
***
Країна наша неповторна
Вражає нас своїм багатством.
Її надбання-рідні гори.
Її краса-це ми, нащадство.
Її легені - чорноземи,
Що пахнуть колосом пшениці.
І вклонемося до землі ми,
Нап'ємося з струмка водиці.
Лани, простори волошкові,
Дніпровські рідні береги.
Дай, Боже, щастя повнії долоні
Нашій,до сліз, ріднесенькій землі.
Храни, Господе Батьківщину
І в смутку ,і в жалю часів.
Ми - патріоти. Ми єдині.
Ти - люба мати, щира ненька,
Ти - героїня наших днів! 
                                                                                   Катерина Васюкова (ЗОШ №6 )

Лиш боротись -значить жить!

Лиш боротись - значить жить!
Революція-свобода!
Повстання українських лиць.
На докорінну зміну згода!
Лиш боротись- значить існувати!
В античні і сучаснії часи
Своїм патріотизмом душі покоряти!
Обличчя ми(!) народної краси.
Свідоме процвітання України,
Національне й культурне повстання.
Охоче прагнення до зміни!
Стежина,що плете незабуття.
Бажання,розвиття,читання
багатство іноземних книг.
Легке хай буде запрягання 
самоосвіти учнів молодих.
Поетична праця майстрів
хай стане знатна над усе.
Це промінь рідненького щастя,
Що сонце в Україну нам несе!
Ми ,Україно,всі твої сини!
У вишиванках б'ється наше серце!
Відборем справедливості роки,
Медовим із тобою нам життям живеться!         

Катерина Васюкова (ЗОШ №6)

НА СМЕРТЬ ВІЧНОМУ СИНОВІ НАРОДУ

Ми почтем його пам’яттю , мовчанням хвилиною…
Прикладемо до серця «Кобзар» золотий.
Україно , вшануймо всією родиною!
Пробач, що пішов молодим.
Ти рвав серце і душу свободи заради
І терзали тебе «чорні» дні.
Богу молився, стоячи навколішки…
Пробач , що пішов молодим.
За халяву ховав Батьківщини дух рідний.
Не боявсь ні палок , ні знущань.
І ховав в закутку серця ненависть гнівну
«Україну врятую від ярмових барв !
Роздеру я на шмати ті панськії морди!
Україно , з тобою страждаю.
Народе , о люде , з колін повставайте !
Інак , не вкладем рабству краю.
Я буду боліти за тебе , народе!
Я вмру , і тебе я покину…
Але дух , Батьківщино ,твій не забуду
Навіть коли я до Бога полину».
Відстраждав свої роки у ярмі та розпутті.
В очах не сховаєш сльози…
Навіки в братерському серці ти будеш!
Пробач , що пішов молодим…

Катерина Васюкова (ЗОШ №6)

Місто рідне-мій Мелітополь 

Хвилюють душу сподівання.
Світло засліплює очі.
Місто рідне-мій Мелітополь.
Летять напроліт дні й ночі.
Захоплює серце твоє майбутнє,
твої краєвиди чарівні.
Черешневі сАди,благі аромати,
популярність у світі ймовірну.
Хоч ти й мале,але все ж таки рідне
й любе моєму серденьку.
З самого початку мене ти ростило,
і є нібито ненька.
Медовеє місто,шаленії бджілки,
великі проспекти й вулички,
легко в яких від світу сховатись.
Рідні мені всі провулочки.
Дав просвіт у майбутнє подальше життя.
За це ,дорогенький,низенький уклін.
І вдячність безмежну присвячую я,тобі,
земле рідна багатьох поколінь!

 Катерина Васюкова (ЗОШ №6) 

Матуся

У світі є  назва однієї людини,
І ця людина-дорожча всього.
"Матуся" рідненька і  люба-
ця назва і є скарбом.
Люблю я матусю завжди і усюди.
І де б не були ми у різних місцях,
Кохатиме буду тебе,назавжди!
І любов свою я дарую тобі.
Хочу я бачити очі твої:
Щирі і добрі наповнені любов`ю
І бути з тобою на віки в добрі.

Подарунок для мами

Скільки зірочок на небі
Сяють всі кращі одній
Та для мамочки рідненькій
Зірку принесу з душой.
Подарую я коханій сонце й 
Місяць принесу
Із любов`ю подарую всю
Косміческу среду.
Будем жити у добрі із 
Тобою на Дніпрі.
Ну,а потім в Україну в
Батьківщиночку мою!
Будем жити на горі
В далині,далині.
І кохатиме завжди,завжди!

Весна  

Тепло и солнечно вокруг,
И солнце светит ясно,
И соловьи поют в садах
Чудесно и прекрасно.

Природа радостью полна,
А небо - акварелью.
Спешит - торопится весна
Напольнить мир весельем.

Сердца открыты для любви,
Для счастья,вдохновенья.
Улыбки дарит нам весна
Чтоб было настроенье!

Доброе слово

Доброе слово скажи мне с утра 
Перед началом рабочего дня.
Вдруг мы не встретимся больше с
тобою
Мало ли,что может случится,порою!

Доброе слово,ко сну мне скажи
Так как сокрыто проснемся ли мы? 
 В жизни ведь проносится ветра быстрее.
Доброе слово сказать мне успей.

В жизни у нас да не будет преград
Добрым словам всегда каждый рад.
Помнишь доброе слово твоё
Силы даёт когда тяжело!

Солдат

Была война,солдат там был один,
Который так домой хотел
Конечно же,любой хотел домой
Но все-таки оттуда не вернётся кто живой
А дома ждут их жены,дети но
Не вернётся кто-то до родни.
Одних убили,других забрали в плен к себе,
А третий кто без вести пропал
***
Ветераны!
Когда-то молодые мальчуганы,
Когда-то трезвые девчонки,
Забыли обо всем,
И выпускные балы начались огнём.
Летели гранаты,взрывались дома,
Все люди вокруг сходили с ума.
Война - НАЧАЛО, а значит - КОНЕЦ:
Бои,мучения,земля - и Крест.
Без права на выбор шли воевать
Неважно:Ребёнок,отец или мать.
Шли воевать,не видя потерь,
И мама сыну повторяла: " Верь,только верь!".
И дети шли,и ноги дрожат,
Боятся все,но не кричат.
Молодые солдаты - с войной на века,
Прискорбно глядят во тьме облака.
Не хочется им умерать :А что делать тогда?
Да ничего...Война,просто война.
В плену,измучена, сидит
Старуха,глядя в небеса.
Лишь Бога просит и молчит:
"Пусть всё закончится раз - навсегда.
Пусть будет всё, как раньше было:
И смех,и слёзы,и печаль,
Что б  я всё это враз забыла,
Как страшный сон пустила вдаль."
Война навсегда оставляет печать -
Никто не забудет,а раны напомнят.
Давайте учится людей уважать!
И главное помнить, что было  - всё помнить!

*** 
Вы когда-то  смотрели ветеранам в глаза,
Вы когда-то плакали при слове "война"?
Вы когда - то видели короля смертей,
Вы когда-то слышали крик умирающих людей ?
А ветераны всё помнят ...
Их память хранит лишь свисты от пуль!
Во снах они видят воинскую дурь!
С утра они вспоминают те страхи года ,
Как важно им знать :"Всё было не зря"!
То время оставило клеймо на сердце,
Тот ужас отпечатался на их лице!
Видеть, как рушился мир тогда,
Как нужно им верить:"Всё было не зря !"
Мы никогда не почувствуем,
И никогда не представим
Вкус горькой крови
Лишь память заставим :"Лети,просто лети!".
Вы никогда не смотрели ветеранам в глаза -
И вам не понять, что такое ВОЙНА!
*** 
Я не забуду,чесно! Пам`ятаю...
Жахливі спогади,немов той ураган.
Сльозами миттю очі накриває,
Коли я в пам`яті пригадую майдан.
Я пам`ятаю точну їхню вроду :
Обличчя мужні,воля в кулаці.
Вони стояли за свободу -
Плечем к плечу,рука к руці.
А ще я пам`ятаю дим і порох,
Червоні спалахи вогню.
Тоді лиш влада був наш ворог -
Тілами стали ви в броню.
Як вшанувати пам`ять вашу хочу нині,
Я не забуду,чесно,обіцяю!
Як ви казали: "Слава Україні!".
"Героям слава!" - тепер я промовляю.

*** 
Я просто хочу остаться здесь,
Я просто хочу помолчать.
Вспомнить героев честь,
В память всех тех, кого не видеть!
Вспомнить отцов  наших храбрых,
Не забывать сыновей - юных солдат.
Помнить, что нет глаз тех, добрых ,
И не пронзить тот чувствительный взгляд!
Я хочу чтобы мы осознали:
Убивать е за что - абсурдно!
Я хочу,  чтобы мы понимали:
Мы должны выстоять , как бы не трудно!

Луговая Марина, гимназия №19

Ты все так же горяча, 
Угасай скорей, свеча,
Вера, что с тобой горит, 
У меня в душе болит.
Забери ее с огнем 
Этой ночью или днем. 
Пламя все сожрет, рыча, 
Угасай скорей, свеча! 
Пламя пеплом обратилось 
И слезами заискрилось. 
Мой огонь теперь повсюду, 
Ждать тебя уже не буду! 
Кровь на лезвии меча,
Угасай скорей, свеча!
***
Я погрязла в сомненьях, пропала в рутине,
Все пытаясь забыть теплоту тихих фраз .
И увидев любовь в своей старой картине,
Я сожгла её...но в пепле видела нас.
***
Танец страстный и дикий. 
Молча закрой глаза, 
Мой господин безликий, 
Почему на щеке слеза? 
Почему мной забыт мотив? 
Прошлой жизни игра слепая 
В этих стенах пустых квартир 
Все такая же тихо-злая. 
Вдруг в осколках безумных снов 
Отразилась глухая жуть: 
Так лишает себя оков 
Смертоносно-вязкая ртуть .
Тень мелькает на белых стенах, 
В пляске я становлюсь змеей 
Застывает безумие в венах,
Господин, ты еще живой?
***
Где-то в слепом переулке,
На сплетении остывших дорог, 
Поджидаешь меня в закоулке, 
Но не буду ступать за порог. 
Ты приветливо машешь рукою... 
Поведешь ли меня за собой? 
Я, наверное, дверь приоткрою, 
Ведь за ней тишина и покой. 
Через щель вижу твой силуэт; 
Вдалеке зарыдала скрипка. 
Я моргнула - тебя уже нет... 
Лишь от ветра качнулась липка.
***
Зализала прошлого раны, 
Пламя обиды вернула кострам. 
Дико смеясь и прощая обманы, 
Я отдала себя вольным ветрам.
Я улетала, чтоб не бояться, 
И боялась я, чтобы летать.
Научилась я не улыбаться 
И сумела свои слезы сдержать 
Падая в бездну, немея от крика, 
Снова подняться к пустой высоте.
О моя жизнь, велика и двулика, 
Не покидай же меня в темноте! 
Когда улечу я, чтоб не бояться, 
И испугаюсь, чтобы летать, 
Ведь научилась я не улыбаться, 
И обещаю вам слезы сдержать.
***
Удар. Мгновенно и точно 
Осколки стеною дождей. 
Ты нужен мне очень срочно, 
Пока ещё дышим. Скорей! 
Ресницы отбросят нелепые тени 
На бледное, злое лицо. 
С мольбой на устах, упаду на колени, 
Сжимая в руках кольцо. 
Забуду минуты, когда говорили. 
Молчанья забуду я дни.
Забуду, когда мы уже не любили, 
Когда оставались одни.
Пальцы разжаты, тень на лице...
Не смогу я забыть сны 
Душу свою я хранила в кольце - 
Душу своей весны 
Перстень упал и устало погас ,
Лишившись своей тюрьмы. 
Следом не станет счастливых "нас", 
Следом померкнет "мы".
***
Разбитые страхом, рутиной и страстью 
Мы погибаем под тяжестью лени, 
И обладая столь призрачной властью, 
Мы молимся небу, встаем на колени. 
Мы куклы из тряпок, забытые в саже.
Мы волки, лишенные острых клыков.
Мы тени друг друга, не черные даже, 
Лишь белые тени погибших миров. 
Так много нашли мы, бездумно теряя.
Забыты пропавшие без вести дни. 
Мы в цель попадали, безцельно стреляя, 
Мы отреклись от друзей и родни. 
Запомни, те куклы, забытые в саже ,
Они, как и мы, не порвали оков.
Мы тени друг друга, не черные даже, 
Лишь белые тени из красочных снов.
***
Поринувши у небокрай, 
Забудь про щасливу долю, 
Добра ти там не шукай, 
Шукай лише сміх і волю!
Ти хочеш змінити світ? 
Інакше бажаєш жити? 
Буття - безглуздий політ,
А ти спробуй не полетіти.
Ти чуєш пісні знайомі -
Звуки забутих сліз.
Вони добре тобі відомі, 
Ти смерть за плечима ніс.
Не здатен долати лихо, 
Що знищило безліч мрій.
Молюсь я за тебе тихо, 
У думці живу твоїй. 
Поринувши у небокрай, 
Забудь про щасливу долю, 
Добра ти там не шукай, 
Шукай лише сміх і волю...
***
Біле сяйво сміливих думок
Темну затьмарило душу.
Зробивши у пащу ворожую крок,
До смерті своєї рушу.
І свиснуть гармати, і вітер заплаче 
Та ти повернешься додому 
Живи, чорнобровий, хоробрий козаче,
Не думай про смерть і про втому. 
Лиш думка незламна тебе бадьорила, 
Прозора здіймалась до неба: 
Щоб не згасала козацькая сила, 
За правду боротися треба.

Пісня Кобзаря 
Чудодійне слово торкнеться серця, 
Біла лебідка пливе вздовж озерця. 
Живе приказка, гине казка, 
У рядках схована підказка. 
Плаче, плаче Катерина:
Нема мужа, має сина. 
Гнеться дівчина-тополя -
Яка злощасна її доля! 
Запалилася зоря - 
Пісня в серці Кобзаря 
Не згубилася в роках:
Знов і знов бринить в думках.

Осінній колаж віршів, представлений ученицями Мелітопольської гімназії № 19




ВІРШІ, ЯКІ УВІЙШЛИ 
ДО ЗБІРКИ 2014 РОКУ 



Вогник
У кожного поета
З дитинства  в душі сяє,
І знає вся планета:
Цей вогник не згасає.
Якщо цей вогник справжній,
То він поета гріє,
А як читач уважний,
Йому віддасть надію.
Помазаники божі
Всі ті, хто пише вірші,
Милується хто світом
І розмовляє з вітром.
Нехай цей вогник сяє
Для всіх, хто в серці має
Зернятка щастя, мрії,
Найкращії надії.


 Морские грёзы

В ладонях грея синий лёд
Сидел с причала свесив ноги;
Я перешёл бы море вброд
И утопил бы в нём тревогу.
Я обернулся бы китом,
Большим и синим исполином;
В мои бока швырял бы шторм
Обломки старой бригантины.
Я взмыл бы ввысь свободной чайкой,
Стряхнул бы с крыльев пыль и грусть
И сверху вниз смотрел на гальку
Крича "Я больше не вернусь!".
Я стал бы чёрным кораблём,
Чтоб лишь стихией был гоним,
Сквозь ветер шёл бы напролом
И плыл бы вдаль, совсем один.
Я не останусь на причале
Хоть и прирос к нему душой,
Чтобы так, как и в начале,
Сюда пришёл грустить другой.

                                                                              ***
Давно потерян для людей
Мой странный гений отчуждённый
И лишь в солёности морей
Мой разум, верой окрылённый,
Свободный обретал покой.
Глаза мои жестокий зной
Без тени жалости сжигал
И отрывал за слоем слой
Моей души живой запал.
Я пытки молча принимал,
Когда судьбы упёртый шквал
Из крыльев слабых и уставших
Перья драл. Громадный вал
Морской воды насильно тащит
Меня ко дну, к пучинам спящим,
А я плыву навстречу счастью
На шёпот твой, что вечно звал
Меня к себе и сердца страсти
Всё будоражил и питал.
Да будет проклят тот шакал,
В проклятый день ко мне приставший!
Фальшивый выменять опал
Сумел на бриллиант искрящий,
Что я хранил и опекал.
Прости, что я тебе достался
Едва живой, побитый бурей.
Печаль мою теперь закрасит
Немой палач свинцовой пулей...

Беседина Е. (Гимназия №5)

***
Месье, возможно, вы и правы, 
И этот алый цвет не нужен!

Я проплыву, вкусив любви отраву! 

И страстью станет мир, увы, простужен.

Возможно, в глыбе слов - 
Не видите вы смысла. 

Возможно, вам не важен жар котла

Но я, все так же, бережна и чиста
Пред вами,...вот моя молва: 
Любите вы меня искристо,
Чтоб без сомненья и без зла...

Чтоб было все блаженно, чисто

Давайте выпьем все до дна!


                                                                           ***
Мне приснился недавно сон.
Тревожно сердце утром простучало
Тогда сердца и бились в унисон- 
Вот и стало любви начало…
Мне приснился недавно сон.

Там был ты с карими глазами,

Мы смотрели вдвоем на перрон,

Наблюдали за поездами
Мне приснился недавно сон.

Разделяли нас километры

И мне снился все тот же перрон, 

И теперь уже пустые конверты…

Мне приснился недавно сон.
Там были мы с тобой уже одни,

А те сердца, все так же бились в унисон,

Но разделяли нас от поезда огни.

Мне приснился недавно сон.

Где неважны были дни и расставанья,

Где играл для нас Мендельсон,

Но нам нужно сказать: "До свидания".


Кошарная Алина (ООШ №6)

 КОНТРАСТ

Ты видел свет,
Но ты не слышал,
Как его сердце кровью дышит,
Зато ты видел силуэт.
Ты молод, а зачем живешь ты?
Не знаєш, знаєш лишь одно,
Что ты, как все, уйдешь на дно.
Нужны ли все эти полёты?
Нужны, конечно же, глупец!
Ты должен чувствовать, дышать,
Не ждать, когда придет конец!
Бежать, любить, кричать, мечтать.
Лететь, не видя горизонты,
Ведь ты одни и жизнь одна.
Вторая жизнь нам не дана,
И в этой мы найдем ответы.

Залата Кирилл  (ООШ №8) 

                                                                             ***
И вновь на лист бежит строка,
И новый смысл выдают слова.
Я стих свой маме посвящаю
Её люблю и уважаю.
Как мать тебя никто так не полюбит
И радоваться, и страдать не будет.
И ничего чище нет души мамы,
Что излучает свет.
Сложнее судьбы чем у  мамы, нет ни у кого
Она рада, когда я рядом.
Ей плохо, когда я далеко.
Если болен я, лечит любящим взглядом
И молитву читает глядя в окно.
Она защитит, приголубит,
Поможет выбраться в люди,
Все отдаст за счастье моё….
Всю  себя посвящает  и сердце свое.
Но в старости, когда
Ей в волосы ударит седина,
Должен и я буду маме помогать,
Любовь свою навек отдать.


Рутковский Вадим (ООШ №8)

                                                                     СПАСИБО!

Спасибо вам, родители родные,
За то, что дали в этой жизни свет.
За то, что многое простили,
За то, что рядом были все 12 лет.
Хочу сказать «спасибо» и поклониться маме
За то, что жизнь свою ты посвятила мне.
За то, что не спала ночами
И всю любовь дарила только мне.
Я знаю взгляд твой, твои руки, твои красивые черты
Твой голос ласковый и нежный
И ты в моем сознании была примером красоты.
Теперь спасибо скажу папе:
Ты меня многому учил,
Ты в жизни для меня опора с мамой
И никогда не уходил.

Спасибо вам, мои родные,
За вашу ласку, доброту,
За вашу нежность, честность
Я вас сейчас благодарю!

Антипенко Наталья  (ООШ №8) 

Победная весна!

Весна в цветах, сиянии лент
И птичьих песен карнавала.
Но был в истории момент,
Когда весны не стало.
Когда для всей большой страны
 советского народа –
как будто не было весны,
четыре долгих года.
Когда как смерч беда крутила
На третьей частью суши,
Она конечно проходила ,
Но не согревала душу.  
Шла по земле разных сторонок ,
Надев наряд расцвеченный,
Но за морозом по оронок,
Осталось не замеченным.
Жизнь победила как всегда, призрев
И смерть и пули…
Разбили зло и на всегда,
земле весну вернули!
Цветами землю обнимая,
звеня в колокола,
она пришла в победном мае,
девятого числа!

Исакова Наталья (ООШ №8)

МОЯ ХОРТИЦЯ

Острів казковий, острів чудовий,
Вольниця пращурів, спогадів край,
Тут давнина вийшла в ясній обнові,
Начебто каже: мене зустрічай!
Перед очима картини мінливі:
Про козаків, отаманів, про Січ...
Спогади тануть в сучасності зливі,
З нею зустрілися ми віч-на-віч.
Час швидкоплинний націлений в завтра,
Тільки вчорашнє живе у душі.
Все, що пройшло, забувати не варто,
Хай доторкнеться уяви в тиші,
Щоб забриніли утрачені звуки
І сколихнули серця молоді.
Міцно сьогодні візьмемось за руки
І відродимо славетності дні! 
  
Хто у дитинстві у війну не грав?

Хто у дитинстві у війну не грав
І серед іграшок не мав хто зброї?
Країну хто свою не захищав,
Хоч не по-справжньому, та був героєм?
Тоді здавалось все таким ясним,
І світ ділився навпіл чорно-біло:
Є ми – герої і захисники -
І є загарбників жорстока сила.
Поранено кого, убито вмить -
З’ясовували в запалі, кричали…
Про зміст, який в словах отих лежить,
Тоді не думали, не помічали…
Та якось я потрапив на пейнтбол.
І суперечок тут не виникало -
Розв’язувала їх фальшива кров,
Якою жертва нібито стікала.
Я теж поцілив в груди одного,
Зрадів своїй маленькій перемозі…
Аж тут «убитий» скинув свій шолом -
І я закляк, промовити не в змозі.
Адже мій «ворог» дівчина була
«Ти мене вбив…» - звела красиві брови
І посміхнулась приязно. Пливла
На грудях в неї пляма фарби-крові…
Час зупинився раптом і застиг.
«Пробач, - сказав я, - гра якась дурна ця.
Підемо звідси», - зброю опустив…
Поціливши у мене, хтось сміявся…
Мабуть, я подорослішав  з тих пір
І перестав в жорстокі ігри грати
Який чудовий, різнобарвний світ!
Як можна під цим небом воювати?!
Не хочу я, щоб мій маленький брат
До рук брат зброю, навіть іграшкову.
Ми краще разом підемо у сад,
Посадимо черешню чи тополю.
Нехай вона росте, бринить, шумить,
Співає пісню щедрої любові.
Хай подарує серцю світлу мить
І з совісті зітре всі плями крові…

Саклаков Владислав
(Гімназія №9)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Шевченко за свободу бивсь сміливо,
про Україну світу сповістив.
Не забувай його справ славних, Батьківщино,
він рід твій чесний захистив.
Як тяжко жив Шевченко у неволі,
та дум своїх не зрадив в час важкий.
Бо серце,що розгніване до болю,
зігріє тільки щастя промінець малий.
Світ добрий малювати душа рветься,
І вірив він, що буде світ таким.
У книзі поета голос одізветься,
А книжка та є «Кобзарем» святим.
До миру всіх нас кличе отой голос
Не руйнувати те, що є у нас:
це є земля, це є пшеничний колос,
вільне життя для всіх для нас.
Писав Тарас ще гарнії картини,
Розгледіш світ там без страждань і зла.
Шевченкові малюнки можливо бачити й нині,
бо творчість є скарбом і була.
Картин Тараса  у світі дуже мало,
бо заборонені були вони колись.
А малювати йому не набридало:
хотів він картини-мрії,  щоб збулись.
Отож, шануймо Кобзаря, славімо!
Не забувайте його віршів і дум,
бо перед вами зараз Україна мила,
яку Шевченко колись для нас здобув!

УКРАЇНА 



Україна! Страшнії роки –
Уніатство, турки, поляки.
Тільки небо жаліло тебе,
І у битвах лягали козаки.
І з неволі лунали пісні,
Знову кров закипала від болю.
Україна! Шевченкова мука –
Вічний плач та жорстока наруга. 
Вірив. Встанеш ти із руїни,
І засвітиш жаданим вогнем.
Буде сонце над Україною
Палати завжди новим днем! 

Попова Дарія (Гімназія №10)

Мамине серце


Мамине серденько - ніжний кришталь.
Воно від любові до нас іскриться.
І радість наша, і наша печаль
Його наповнює по самі вінця.

Радіє воно, коли радісно нам.
Від щастя готове з грудей летіти.
І це вже не серце, а ніжності храм,
У якому найбільше місця - дітям.

Коли  сльози тремтять у наших очах,
У маминім серці  вони - рікою.
Від болю готове воно закричать,
Щоб Всесвіт почув: у дитини - горе!

І так від першого нашого дня
Й до сивих снігів у себе на скронях
Несе матуся наше життя,
Мов найдорожчий скарб, у своїх долонях.

Давайте ж будемо берегти
Серця материнські, ранимі та щирі,
Бо краще від мами нам не знайти
Нікого й ніколи у світі цілім!


Пилипович Вікторія (ЗОШ №11)

Шануймо Кобзаря

Я багато творів знаю
Тараса Шевченка.

Люблю їх я і читаю,

Бо кумира свого маю.

Він віршами збагатив
Нашу Україну,

А думками завжди линув

У рідну хатину.

Палко волі він хотів
Своїй Україні

Панів,катів не любив,

В неволі загинув.

Вірші його усюди
Дзвенять в людських серцях,

Бо наш Тарас Шевченко

Оспіваний в віках!

Прикладом для всіх людей
Послужив Тарас

І у спадок «Кобзаря»

Залишив для нас.

Гордімося ж, школярі,

Приймімо цей дар

Пам’ятаймо і шануймо

Безсмертний «КОБЗАР»!



Моргун Вікторія (ЗОШ №14)

   ***
Тарасові пісні повсюди лунають

В широких степах і в квітучих садах,

Дорослі і діти з душею співають

Про волю здобуту Тарасом в віршах.

                     
 ***
Скільки років надій, сподівання
Скільки горя, сліз, благання.
Скільки втрачено всього,
То що ж зробити, щоб не повторити?
Тих ганебних помилок
Щоб усі ті намагання, протистояння, боротьба –
Не пройшли мимо, а навпаки ожила.
То ж ми побачили, навчились,
Кров’ю своїх предків достатньо напились,
Тому геть роздуми, тривоги
Потрібно нашу долю рятувать.
А нумо браття всі до бою
Свою країну, честь у руки брать!
В наш час ми знаємо права
І нас багато – ми одна сім’я,
І наша воля, наша земля!
Тому єднаймося, ми ж сила,
Єдина нація і неділима!

                   Цибульнікова Марія (ЗОШ №14)

Наша країна


У світі існує велика країна,
Де люди за неї хоч душу дадуть,
Вона  ж є та справжня, вона та єдина,
За котру і діти під кулі підуть
 І власною кров`ю, і навіть душею,
І тілом, що з кулею в серці лежить,
Всі долі  хвилини ми будемо з нею,
Яка б не була та єдиная мить
Нема вже у світі такого народу,
Який підіймав би державу з колін,
Що бився до смерті за спільну свободу,
Й не здався в бою до останніх хвилин
Україна живе тільки з рідним народом,
Які бережуть її з року у рік,
Які допоможуть піднятися згодом,
Які не дадуть впасти більше  у бік. 
                                                          
Підлісна Дарина (ЗОШ №15) 

Тарас Шевченко 

Тарас Шевченко – видатний письменник.
Багато написав віршів,
На всю планету здатний вчений,
Поет з родини кріпаків.
Любив він всю свою сім’ю,
І кобзарем його ми звемо,
Як щиро я його люблю,
І приклад з нього ми беремо.
Шевченка творчість дивовижна,
Поет, художник, драматург ,
Знайшов ти звук душі той ніжній,
Який розкрив життя тортур.
А муза – дівчина капризна
І ти як видатний хірург,
Зміг приборкати цю панну ніжну,
Прекрасний український драматург!

Доля Олег (ЗОШ №15) 

Учителю 

Наша мова солов'їна
І дзвінка, немов пташина,
Вчить нас мові своєрідній,
Мовби мати – вчитель рідний.
Лексика незрозуміла -
Допоможе вчитель  вмілий,
Знов граматика кульгає -
Вчитель знову поспішає.
Рідна мова солов'їна
І дзвінка, немов пташина,
Завжди будеш пам'ятати,
Хто нас вчив її вивчати.

Отец 

Отец, прошу, не уходи,
Кровавой раной ты останешься в груди,
Душа твоя, она во мне,
А тело там в небесной мгле.
Ты снишься мне так редко,
Стрелой своею попадаешь в сердце метко
И ранишь до крови.
Опять кричу тебе: «Не уходи!»
Но ты не слушаешь и исчезаешь.
Зачем ты это делаешь, зачем терзаешь?
И сердце разрывается на части,
И в этом есть твоя вина, твое участье.
Винить тебя не буду, но просто обниму,
Немного успокоюсь и в рай тебя пущу.
И ты уйдешь так рано, оставив в сердце рану.

Тарасюк Валерія (ЗОШ № 15)

Дощик


Дощик, дощик йде і йде,
Гарний урожай несе,
Спілі яблучка і груші,
Все, все, все він принесе
Помідори червоніють,
Кавуни весь час спіліють
Дуже гарно на городі,
Дуже гарно на природі
Приїжджай у літній час
У село до нас. 

Алый цветочек 

Алый цветочек растет меж тюльпанов,
Тюльпаны большие, а он очень малый
Тюльпаны прячут от солнца себя,
А он к нему тянет себя не щадя,
Тюльпаны смеются над ним, улыбаясь,
А он все же тянется, очень стараясь,
Он хочет напиться тех ярких лучей 
Тюльпаны посажены, он же ничей       
То – то и силы ему предавало,
Что сквозь смех тюльпанов его не сломало
Он тянется выше сквозь горе и слезы
И вдруг превращается в алую розу
И тут посредь клумбы является в миг
Прекрасная роза, тюльпаны затмив. 

Мевшук Вероніка (ЗОШ №15)

Природа – наш оберіг 

Від подиху вітру хвилюються
Листочки, що ніжно тремтять,
І вранці проміння дивуються,
Що квітки, як сонце, горять
Краса дивовижна чарує,
Нам радість, здоров`я дає
Природа любов всім дарує,
Життя на Землі береже. 

Буйний вітер 

 Могутній вітер свище в небі,
Тумани сизі навіва,                         
 Зриває стріхи, рушить греблі,
Жахіття в душі нагоня.
Мольби не чує він діброви,
І квіти нахиляються покірно
Приніс на землю бурю знову,
Адже егоїстичний він надмірно. 

Чередніченко Ілля (ЗОШ №15) 

Українцям 

Моя ненька – Україна,
Батько – простір степовий.
Краю я свого дитина,
Батьківщині шлю свій спів.
Пісня тут мила, мова співуча.
Земля на Вкраїні пухка і родюча.
Жити не можу без тебе мій край,
Лиш на Вкраїні я бачу свій рай!
Слава козацька відома донині
І іноземцю, і нашій людині.
Дух тут козацтва і досі не згас,
«За волю боротись!» - лунає наш глас.
Ми – могутняя країна,
Ми все зможемо, давай,
Ми – єдиная родина,
Тільки ТИ не відступай!
Не обертайся, не здавайся!
Не сприймай чужих пліток
Та ні в кого не питайся –
І роби в майбутнє крок!
Бо у праці наша сила,
 Доки живі – вірим в диво,
Задля цього постараймось,
І роботи не цураймось.
Не залежні ні від кого,
Ми знайдем свою дорогу,
І згадають у Європі,
Як Париж, наш Мелітополь.

Лугова Марина (Гімназія №19)  

ЛЕБЕДІ 

Два лебеді пухнастих
У річці плещуться хвилястій
Краса: мов цариця -
Пливе по річці лебедиця,
А білий лебідь підпливає
Й голівку вище задирає.
Два лебеді по річці цій пливуть
І всю природу лебеді чарують!
  
Кудріч Анастасія  (Гімназія №19) 

МОРЕ 

Море шумить, ніби пісню співає.
Хвилі врізаються в білий пісок.
Тисячоліття ця пісня триває,
В безмежній країні таємничих казок!
Кожного року до моря вертаюсь –
Слухаю спів невгамовних чайок.
Що ти від мене в глибинах ховаєш?
У володіння твої роблю крок!

Кравець Златоміра
 (Гімназія №19) 

***
Ты ушел. Без слов, без причины,
Словно скрылся средь ярких огней.
Это был поступок мужчины?
Жаль. Я думала, ты сильней.
Взглядом ты убивал безпощадно.
Хриплый голос пронзал мою плоть.
Прикасаясь к губам твоим жадно,
Я пыталась себя побороть.
Наигрался? Теперь ты доволен?
Я сгорела до пепла, до тла…
Лишь тебе такой шаг позволен?
Ты ведь даже не смотришь в глаза…
Научи меня быть бездушной,
Научи людей не любить.
Ты не хочешь? Я буду послушной,
Ведь мне нужно тебя разлюбить.
Ты ушел, тебя нет, ты невидим.
Ты упал на дно - до глубин.
Мы друг друга уже не увидим,
Мы достигли своїх середин. 

Калинкина Анна (Гимназия №19)

***
Я не хочу быть просто событием,
В чьей-то жизни лишь мигом бессмысленным,
Лишь ненужным, глупым открытием,
Что умрет, не добравшись до истины.
Я не хочу быть просто событием,
Быстрым, бледным, тем, что не вспомнится.
Не нужна мне жизнь под прикрытием -
Я хочу всем счастливой запомниться.
Я не хочу быть просто событием.
Все равно, сколько букв в моем отчестве,
Но за пару мгновений до вскрытия -
Я не хочу умирать в одиночестве…

                                                 Балаховская А.  (ООШ №20)   

Я вірю в майбутнє твоє, Україно!

Я вірю в майбутнє твоє, Україно,
Уславлена здавна,  країно моя!
Я вірю, що всі ми – зі Львова, з Полтави,
Донецька, Одеси – велика родина
І всіх нас хвилює доля твоя.
Не будемо рвати тебе на частини,
Ділитись, сваритись, стріляти,  людей хоронити…
Ми всі, твої діти,-  народжені жити,
Долати, єднати, мужніти, міцніти,
Щоб славилась справами  і процвітала
Найкраща у світі  чарівна земля!

                                           Пригорницька Марія (ЗОШ №20) 

МЕЛИТОПОЛЬ


Мелитополь – славный город,
Город мёда, тополей.
Мелитополь вечно молод
И цветёт он для людей.
Море радости, веселья,
Всюду слышен звонкий смех.
Этот город для счастливых,
Для тебя, для нас – для всех!
Город с каждым днём всё краше,
Много скверов и аллей.
Это всё твоё, всё наше,
Для живущих в нём людей!
                                              
Ермаков Матвей (ООШ №25)

***
Вот придёт тот страх грядущий,
Как страшный сон, людьми написан он.
И на планете всех живущих
Постигнет обязательная участь в нём.
Мы все грешим, и это не исправить,
Не убежать от прихотей судьбы.
Много дорог смогла она нам предоставить –
Одним поступком выбираем мы одну из них.
Таким путём она ввела нас в заблужденье,
Мы все хотим освободиться от оков.
И от судьбы своїй нам вдруг не нужен
Уже испорченный поступками «улов».

Дарья Вишневская (ООШ №25)       

Зима 

Я люблю, когда зима приходит,
Когда  кружится белый снег.
Из души тревога вмиг уходит,
Искорками льётся громкий смех!
Я люблю рассматривать снежинки,
Они ведь словно милые картинки,
Что сверкают, радугой играют
 И на глазах моих тихонько тают.
Я люблю гулять по городу ночному,
Когда снег искрится в темноте,
Когда вечер тихий и спросонья
Навевает мысли мне.
Я люблю смотреть на ваши лица,
Что радуются снегу и зиме.
А вокруг снежок искрится,
Белым одеялом на земле.
Я люблю, когда зима приходит,
И когда  кружится белый снег.
Из души тревога вмиг уходит,
Искорками льётся громкий смех!

  Анастасия Квасова (ООШ №25)  

Тарас Шевченко 

Шевченко – це батько рідного слова.
Шевченко – засновник народної мови.

Відомий і знаний у світі творець.

Славетний геній, справжній митець.

Тарас без батьків, без грошей – без усіх
Стати поетом, художником зміг.

Все прагнув кращого  наївно.

Для себе? Ні! Для нас, для України,

Бо ми для неї доньки і сини,

Шевченкових поезій читачі.

Він вижив, хоч пройшов страждання,

Сирітство, бідність та заслання.

Не тільки вижив, а й зумів

Затаврувати всіх панів.

Не боячись арешту, змови,

Пророчив волю Україні знову

І людям він відкрив нову дорогу

До незалежності, до перемоги.

Продовжив націю та український рід.

Залишив у історії помітний слід.

Бентежить пам'ять уже 200 літ

Твій незабутній, твій пророчий «Заповіт».

Дьоміна Уляна (ЗОШ №25)


Немає коментарів:

Дописати коментар